Ще кільканадцять років тому похід до психолога сприймався радше як щось екзотичне або «для слабких». Нині ж — це частина турботи про себе. І якщо запитати фахівців, який підхід найчастіше дає відчутний результат, більшість сходяться на думці, що саме когнітивно-поведінкова терапія.

Як пише Pleso, когнітивно-поведінкова терапія (далі — КПТ) — це клінічний метод і один із найпрактичніших напрямів сучасної психотерапії. Без гіпнозу, без лежання на кушетці й без багаторічного аналізу дитячих травм. Хоча минуле не ігнорується, утім, головний фокус роблять на тому, що відбувається з людиною тут і зараз.

Принцип доволі простий — наші думки впливають на емоції, емоції на поведінку. Якщо змінити спосіб мислення, можна змінити й реакцію на події.

Наприклад, людина не відповіла на повідомлення у месенджері. У когось одразу народжується думка: «Я їй нецікавий (-а)». А хтось подумає: «Можливо, вона зайнята». У першому випадку йдеться про тривогу й образу, а другому — про спокій. Подія та сама, але наслідки різні.

Як це працює на практиці

Сесія КПТ — це передусім діалог. Терапевт не дає порад на кшталт «просто не хвилюйся». Він допомагає пацієнту побачити автоматичні думки — ті швидкі внутрішні фрази, які з’являються раніше, ніж ми встигаємо їх усвідомити.

Далі — робота з ними.

КПТ вчить помічати когнітивні викривлення — типові помилки мислення:

●      Катастрофізацію («все пропало»);

●      Узагальнення («мені завжди не щастить»);

●      Персоналізацію («це через мене»).

Коли людина починає «оминати» ці пастки, рівень тривоги поступово знижується.

І важливо: між сесіями є «домашні завдання». Це може бути ведення щоденника думок, експерименти з новою поведінкою, поступове зіткнення зі страхами.

КПТ — це активна робота, а не просто розмова раз чи кілька разів на тиждень.

В яких випадках це ефективно

Найбільше доказів ефективності КПТ має у роботі з тривожними розладами, депресією, панічними атаками, фобіями, ПТСР. У країні, що живе в умовах війни, цей підхід став особливо затребуваним.

Він також допомагає людям із хронічним стресом, вигоранням, проблемами самооцінки. Бо в основі часто — не самі події, а, власне, інтерпретація цих подій.

Зверніть увагу

КПТ не вчить переконувати себе, що «все добре», коли насправді це не так. Йдеться не про рожеві окуляри, а про реалістичність. Якщо думка не має достатніх доказів або є надто жорсткою, її можна замінити більш збалансованою.

Замість «я повний невдаха» — «у мене є помилки, але є й успіхи». Замість «я ніколи не впораюся» — «мені складно, але я можу спробувати крок за кроком».

Це звучить просто. Але саме ця проста зміна формулювання часто знімає напругу, яка роками тримала людину в полоні.

Скільки це триває

На відміну від деяких інших напрямів психотерапії, КПТ зазвичай короткострокова. Це може бути 10–20 сесій, інколи більше — залежно від запиту і ситуації. Мета не в тому, щоб ходити роками, а в тому, щоб навчити людину самостійно працювати зі своїми думками. Фактично терапевт передає інструменти. А далі — справа практики.

І головне

Когнітивно-поведінкова терапія — не чарівна пігулка. Вона не прибирає проблеми з життя одним помахом руки. Але вона змінює спосіб, у який ми їх проживаємо.

А це інколи куди важливіше.