Сьогодні п’яті роковини кривавого теракту під Волновахою (фото, відео)

У січні 2015 року, 13 числа, під Волновахою на Донеччинні терористи під керівництвом кадрових російських військових обстріляли мирних мешканців. У роковини трагедії пригадаймо тих, для кого рейс за маршрутом Златоустівка — Донецьк став фатальним. Про це пише 5.ua.
 
12 осіб загинуло і 19 — дістали поранення. О 14:25 год. по пункту контролю, на якому проходив перевірку автобус «Златоустівка-Донецьк» терористи випустили 88 некерованих снарядів із реактивних артсистем БМ-21 «Град». Один зі снарядів, запущених із окупованої території, вибухнув за 12 метрів від пасажирського автобуса.

Той обстріл зафіксувала камера спостереження, встановлена на пропускному пункті.



Анастасія Бойко, Донецьк: «Я збиралася їхати з Донецька в Маріуполь у справах. Вранці, 13 січня, пішла на автовокзал »Південний«, хотіла купити квитки на цей же день, але вільні місця були тільки на денний автобус, який йшов близько двох годин дня. Я подумала і вирішила, що мені це незручно, і взяла квитки на ранковий рейс на наступний день. Увечері телефон почав розриватися: дзвонили всі друзі та знайомі. Питання у них було одне: »Ти жива?«. Я спочатку не зрозуміла... Прочитавши про трагедію під Волновахою в інтернеті, мало не зомліла: саме під час обстрілу я могла би їхати там в автобусі. Мама досі вважає, що мене врятував Бог».

Ірина (ім’я змінено), Макіївка: «Мені дали банківські картки сусіди, які самі вже нікуди не можуть їздити. Я зняла гроші і сіла в той злощасний автобус. Коли під’їхали до блокпоста, автобус сильно труснуло. Пам’ятаю чиїсь крики »Виходьте швидше!« і обличчя мертвої жінки, яка сиділа переді мною. Інше — як в тумані... Сильних поранень у мене не було, з лікарні після обстеження мене забрали сестра з чоловіком. Пам’ятаю, гроші я привезла. Як вони у мене не випали і ніхто їх не витягнув?».

Ольга Кукуюк, Шахтарськ (під Волновахою втратила батька, була поранена): «Мені поранило плече і руку. Дотепер у тілі залишилися уламки. Коли все сталося, ми з батьком були в автобусі. Почули свист і відразу — вибухи. Усі присіли, а тато мене ще нахилив нижче. Автобус сильно трусило, уламки скла літали, хоча тривало все не більше секунди. Батька поранило, він помер у реанімації». Жахи мучили жінку кілька місяців: «Навіть коли не спала, я закривала очі і перебувала в тому автобусі».

Після розстрілу терористами пасажирського автобуса на блокпосту під Волновахою інтернет-мережею поширився флешмоб «Я — Волноваха». Трагедія зібрала людей на мирні акції у багатьох українських містах.

Результати розслідування тоді встановили, що причетними до обстрілу українського слокпосту були полковник ЗС РФ Олексій Синельников (позивний «Захар») та Юрій Шпаков — громадянин України, колаборант, т. зв. «військовий комендант» окупованого міста Докучаєвськ.

У ході розслідування було перехоплено службові телефонні розмови згаданих осіб. А також розмови із членами їхніх сімей у день обстрілу.

— Да, зая.
— Все нормально.
— Блокпост разнесли в хлам «укроповский». За пацанов отомстили.
— Разнесли? Мои умнички.

Чужі імперські амбіції дорого коштують українському народові. Із тими, хто заражений вірусом російського всевладдя, неможливо домовитися. Їх можна лише перемогти.

І перемога — обов’язково за Україною...