Вбиту росіянами жінку впізнали за манікюром, фото якого облетіло шпальти світових ЗМІ і побачив увесь світ. Доньки загиблої дізналися про смерть матері по відео із соцмереж саме у день її народження. Історію Ірини з села Михайлівка-Рубежівка, яка стала жертвою російської окупації, коли поверталася додому через Бучу, розповідається в матеріалі «ТСН».

У жінки залишились двоє доньок та чоловік.

«Наша мама була на роботі в Києві в «Епіцентрі» на Берковецькій. Вона пробула там тиждень війни, думала, що там буде безпечно, але ні, почалися обстріли. Вона вирішила, що все ж поїде додому, бо вдома є погріб і є де сховатися. Вона сіла на велосипед і поїхала у цю сторону. Це було 5 березня, тоді масово наступали на Ірпінь», — розповідає нам донька загиблої Надія.

Ірина добралася велосипедом до центру Ірпеня, і аж тоді зателефонувала донькам і повідомила, що їде додому.

«Ми намагалися її відмовити і просили, щоб вона поїхала у сторону вокзалу і шукала евакуацію. Але вона лише сказала молодшій сестрі: «Все, доця, мама любить тебе, давай, бо мені важко крутити педалі». І через годину у нас з нею вже не було зв’язку», — розповідає Надія.

Доньки Ірини сподівалася, що мама доїхала додому, але не виходить на зв’язок, бо в селі його просто немає. Не було там і світла та газу.

«Наступного дня ми зранку побачили допис у «Facebook», в якому військовий розповів, що через КП «Українськ» проїжджала жінка і вона потрапила під обстріл. Ми намагались дізнатися, хто ця жінка, яка вона на вигляд і на вік, бо ми одразу зрозуміли, що це та територія, де мама мала проїжджати», — розповідає Надія.

Доньки Ірини дізналися, що загибла — світловолоса жінка у синій куртці з емблемою торгового центру, де працювала їхня мама.

«Ми розхвилювалися і намагались дізнатися, як забрати тіло, але нам розповіли, що туди неможливо добратися, як і неможливо підтвердити, вона це чи ні», — розповідає донька Ірини.

Надія доньок на життя матері ще жевріла, але звістка про її смерть надійшла у день її народження

«Ми місяць прожили з думкою: а раптом вона жива і її хтось забрав до лікарні. І ми себе налаштували, що вона жива», — розповідає Надія.

Але усі сподівання жінок на те, що їхня мама вижила, розбилися, коли вони переглянули відео із соцмереж.

«1 квітня, у день її народження, нам ввечері надсилають відео, де вона лежить мертва з велосипедом. Там не було видно обличчя, але було видно штани, в яких вона пішла на роботу. Також було видно цей манікюр, який розлетівся по всьому світу. Вона робила його два місяці поспіль», — розповідає донька Ірини.

Надія підозрює, що її мама загинула не лише від куль російських окупантів, а з огляду на характер поранень, Ірину ще й прошила ворожа артилерія.

«На відео видно, що її не просто пристрелили, у неї ще щось із ногою, наче відірваний якийсь шматок. У цьому місці тоді їхали танки, і не факт, що у неї було лише вогнепальне поранення. Моя мама свого часу допомагала дуже багатьом людям, і мені здається, що така смерть — дуже страшна для неї і несправедлива. І ось вже 6 днів, як ми по моргах намагаємося знайти маму. Хіба таке могли зробити люди? Це нелюди!» — додає Надія.

Американське видання «The New York Times» опублікувало відео, на якому російські окупанти з бронемашини вистрілили у людину на велосипеді під час окупації Бучі. Ймовірно, людиною на велосипеді могла бути Ірина.

За декілька тижнів після того, як місто звільнили, тіло людини в цивільному одязі біля велосипеда було знайдене точно у цьому місці. На цьому кадрі Надія впізнала свою маму.

Російські окупанти вбили Ірину менш ніж за місяць до її дня народження. У квітні жінці мало б виповнитись 53. Останні два роки Ірина намагалася наздогнати усе те, чого вона не встигла за життя.

«Вона намагалась всім сказали, що життя коротке і потрібно встигнути зробити все, що ти хочеш і що тобі до вподоби. Бо вона усе життя прагнула досягнути хорошого становища у суспільстві: побудувати будинок, знайти нормальну роботу, купити авто. Вона усе життя працювала, тому останні два роки вирішила пожити для себе. На Новий рік ми зробили їй екскурсію по Києву, вперше каталися на ковзанах, а весною планували покататися на конях», — розповідає Надія.

Ірина ніколи не робила собі макіяж, але вирішила записатися на курси. Останній її урок був за день до війни, 23 лютого. Її впізнали за фотографією її манікюру.

Свою клієнтку візажистка Анастасія впізнала саме за манікюром, фото якого розлетілось по усьому світу.

«Вперше, коли я побачила це фото в соцмережі, я одразу відчула, що воно мені дуже знайоме, але не могла до кінця зрозуміти чому. І я почала думати про цю жінку з манікюром, звідки вона, яку історію вона мала», — розповідає нам Анастасія.

Жінка дізналась, що Ірину розшукують, і згадала про фото, яке робила їй на останніх уроках макіяжу.

«Я знайшла фотографії, де Ірина тримає палітру і позує мені з тим самим манікюром, з тим самим сердечком і лаком. І я зрозуміла, що це вона. Вона була дуже чуйною людиною. Давала мені настанови, як друга мама. Розповідала, що дуже пізно усвідомила, що потрібно любити себе, і дуже шкодувала, що раніше цього не зрозуміла. Але тепер вона була налаштована любити себе на максимум», — розповідає Анастасія.

Ірина створила свій профіль в Instagram, ділилась там своїми радісними подіями, а також планувала похід на концерт.

«Вона сказала, що тепер сама нафарбується на концерт Олі Полякової, тому що на останній урок ми придбали її перший набір косметики, і вона була неймовірно рада цьому», — розповідає Анастасія.

Але російські окупанти у Бучі взяли на себе «роль бога» і бездумно вирішували, кому жити, а кому помирати. Загарбники не просто розстрілювали людей зі зв’язаними руками, вони ще й катували та знущались, вели вогонь по будинках мирних мешканців і чавили тіла вже загиблих танками.

«Ірина стала символом Бучі»

«Коли дикого звіра тримають все життя у клітці, а потім дуже різко випускають, то що він робитиме? Він нападатиме на інших. І так сталося з росіянами, коли їх так довго тримали всередині цього вакууму, де не було свободи преси, де було багато заборон, де навіть відмінили закон про домашнє насилля і не було такої свободи, як у нас. Вони не росли з думкою про те, що вони вільні. І коли вони прийшли в Бучу і побачили тут міксери, блендери, асфальти в селах, то вони одичавіли від побаченого і відчули цю грішну свободу. Тому ось така брудна свобода вилилася у такі брудні вчинки. Смерть Ірини, її вбивство має бути почутим, бо Ірина стала символом Бучі. Це невинна людина, яку вбили росіяни. А вона хотіла фарбуватися, ходити на концерти, вона просто хотіла жити», — розповідає Анастасія.

Аби пережити втрату, молодша донька Ірини — Ольга — заснувала благодійний фонд допомоги дітям з України.

«Фонд буде допомагати дітям, котрі втратили маму або двох батьків від рук війни. Символ фонду — рука моєї мами, котра буде навіть після смерті гріти та піднімати з колін інших діток, як вона це робила за життя для мене», — розповіла Ольга.

Фото Ірининої руки з’являлося на шпальтах світових ЗМІ, а також знайшло продовження у художніх зображеннях.

Додамо, що російські військові влаштували у Бучі, що під Києвом  розстріл щонайменше 320 мирних мешканців. Вони вбивали, катували, мародерствували, а всіяні містом тіла невинних людей просто чавили танками.