На 102-му році життя відійшла в кращий світ зв’язкова Романа Шухевича Ольга Ільків. Про це повідомив Маркіян Лопачак, секретар Львівської міської ради.

Ольга Ільків на псевдо «Роксоляна», кавалерка ордена княгині Ольги, зв’язкова Головнокомандувача УПА генерала Романа Шухевича.



Біографічна довідка: Народилася 21 червня 1920 року в Стрию, на Львівщині, в родині Катерини-Розалії з роду Коцур і Фаустина Ільківа народилася донька Ольга. З мамою мешкала у Варшаві. Брала приватні уроки у сподвижників Симона Петлюри — математику викладав міністер ЗУНР Іван Макух.

У 1941 року вступила до ОУН. Ольгу переправили до Львова, де вона працювала друкаркою в Головній дирекції Львівської залізниці, очолювала жіночу мережу ОУН у Львові. 27 квітня 1943 року вона одружилася з керівником Стрийського надрайонного проводу ОУН Володимиром Ликом («Дани­лом»). До 1944 року вчилася у Львівському медичному інституті.



Разом із мамою, зв’язковою Р. Шухевича Катериною Зарицькою («Монетою»), та його особистим охоронцем Любомиром Полюгою («Богданом») облаштували конспіративну квартиру для головнокомандувача УПА в селі Княгиничах, на Івано-Франків­щині. Вночі до сховку Р. Шухевича приходили його охоронці та зв’язкові. В сусідніх селах Ольга, виконуючи завдання командира, передавала записки, отримувала гроші, організовувала інші конспіративні квартири.

Наприкінці 1947 року схопили одну із зв’язкових Р. Шухевича, і хату в Княгиничах всі мусіли негайно покинути. О. Ільків разом з К. Зариць­кою сприяли організації підпільної квартири у селі Грімному, на Львівщині. У березні 1948 року поліг її чоловік Володимир Лико.

На початку 1950 року Р. Шухевич через свою зв’язкову Галину Дидик рекомендував О. Ільків продовжити підпільну справу на Донбасі – переїхати туди з родиною та створити осередок ОУН. 14 березня 1950 року, за день до відбуття на схід України, О. Ільків приїхала на конспіративну квартиру до Львова попрощатися з подружками і вже не повернулася. У помешканні її чекали співробітники державної безпеки, кинули в каземати тюрми на Лонцького, піддали катуванням. Ув’язнили її маму Кате­ри­ну-Розалію та молодшу сестру Ірину. Змінивши дітям імена на Віра й Андрій Бойко, доньку Звениславу й сина Володимира забрали до сиротинців.

1952 року в Києві засудили О. Ільків до 25 років позбавлення волі. Підпільницю карали у Володи­мирському централі за 100 кілометрів від Москви та в Олександрів­ському — в Іркутській області.

Першою вийшла з мордовської тюрми сестра Ірина. Потім відпустили на волю маму Катерину-Розалію, яка померла, коли старша донька відбувала термін. 6 лютого 1964 року О. Ільків звільнили з радянських катівень. Вона побачила своїх дітей лише через 14 років.

О. Ільків повернулася до Львова. Спочатку вдалося влаштуватися санітаркою у Львівській обласній лікарні. Потім, щоб отримати якесь житло, працювала двірничкою. Коли дали кімнату, забрала до себе дітей.

О. Ільків скінчила вечірню школу у Львові. У 1972-1976 роках працювала у Львівському історичному музеї, потім у відділі фондів Львівського музею народної архітектури та побуту. О. Ільків була учасницею установчих зборів Конґресу українських націоналістів у Києві 1992 року та ОУН в Україні 1993 року, в 1995–2000 роках була заступницею голови Всеукраїнської ліґи українських жінок. Від 2003 року — активістка Львівського обласного громадського об’єднання «Комітет Свободи», від 2015 року — членкиня Всеукраїн­ського об’єд­нання «Свобода» та Львів­ського крайового братства ветеранів національно-визвольної боротьби.

Указом Президента України від 17 січня 2008 року О. Ільків нагороджена орденом княгині Ольги. 2012 року за активну громадянську та життєву позицію, творчу, наукову й виховну діяльність відзначена в номінації «Львів’янка року».

О. Ільків видала книгу спогадів і віршів — «У тенетах двох закриток». Сторінки книги присвячені світлій пам’яті В. Лика («Данила»), Р. Шухеви­ча, бойових побратимів. Улюбленою для вояків УПА стала жалобна й піднесена пісня «Повстанське танґо» О. Ільків, музику до якої написала її посестра зв’язкова Р. Шухевича Марта Пашківська («Мартуня»).